"Київводоканал": фонди зношуються, а на модернізацію коштів не вистачає
Зношення основних фондів столичного Водоканалу до кінця минулого року скло 71,9%. При цьому тільки у 2005 році запас міцності всього виробничо-господарського комплексу підприємства зменшився на 3,7%. Неважко підрахувати, що якщо справа піде в такий спосіб і надалі, то київський водопровід цілком відпрацює свій ресурс через сім з невеликим років. Уже зараз "Київводоканал" витрачає значні фінансові та трудові ресурси для підтримки своїх основних фондів у робочому стані. Але на якусь серйозну модернізацію коштів просто не вистачає.
Як один з головних варіантів прискореного відновлення основних фондів менеджмент компанії розглядає підвищення тарифів на послуги "Київводоканалу". В першому кварталі поточного року діючі тарифи для населення дозволяли підприємству покривати свої поточні витрати з водопостачання на 59,5%, а з водовідведення - на 45,8%. Діючі тарифи залишаються незмінними з 1999 року. В четвертому кварталі 2005 року в порівнянні з тарифами, затвердженими в обласних центрах України, столичні тарифи на послуги водопостачання та водовідведення були одними з найнижчих і знаходилися на 21 місці. Приблизно таке ж положення зберігається й сьогодні.
У той же час виробничі витрати компанії під впливом різних факторів стабільно ростуть. Наприклад, обсяг фінансових засобів, які направляються на закупівлю електроенергії, виріс з 1999 до 2005 року на 25,2%. Це й зрозуміло. Енергоносії нині недешеві. А в структурі виробничих витрат "Київводоканалу" електроенергія займає понад 30%. Аналогічна тенденція проглядається і по реагентах, які застосовуються для очищення та приготування питної води. Ціни на них за той же період часу підскочили в 1,1 - 3,9 рази.
Ситуація, звичайно ж, не безнадійна. Істотну підтримку підприємству можуть надати кияни. Як відомо, споживання води на одного жителя в розвинутих країнах світу коливається в рамках 140-190 літрів на добу, а в Києві такий показник зашкалює за 300. Якби кияни були б настільки ж дбайливі, як європейці, то столичний Водоканал витрачав би практично в два рази менше матеріально-технічних ресурсів, у тому числі й електричної енергії, на готування питної води та її транспортування до споживачів, подовжуючи при цьому термін служби основних фондів. У цьому випадку можна було б говорити й про істотну економію водних ресурсів, (в даний момент столиця споживає за добу в середньому 1 мільйон 100-200 кубічних метрів води), помітне зниження обсягів скидання очищених стічних вод у Дніпро. До речі, жителям столиці варто взяти до уваги наступні обставини. Якби кожен киянин довів особисте споживання води до середньоєвропейського рівня, то при підвищенні тарифу на холодну воду навіть у два рази фактична оплата населенням послуг "Київводоканалу" залишилася б такою самою.
На жаль, на сьогодні картина далека від ідеальної. Мало того, що кияни безладно відносяться до споживання води, значна частина з них воліє не платити за комунальні послуги, у тому числі й за воду. Тієї ж "хворобою" страждають і багато наших підприємств, організацій, установ. На кінець минулого року споживачі всіх категорій заборгували "Київводоканалу" 462,6 мільйона гривень .
Але якщо представити, що кияни, подібно європейцям, стали посилено заощаджувати воду і вчасно та у повному обсязі за неї платити, то навіть за цих позитивних обставин питання про інвестиції в сферу водно-каналізаційного господарства залишиться для столиці гранично гострим. Ступінь зношеності основних фондів компанії не дозволяє по-іншому оцінювати ситуацію. Позначену проблему вирішити, звичайно ж, можна. Якщо "Київводоканал" залишається у власності столичної міської громади, то керівництву міста треба бути готовим до корінного перерозподілу бюджетних коштів. Можливо для того, щоб реалізувати хоча б першочергові, які не терплять зволікання проекти в сфері водно-каналізаційного господарства, міській владі прийдеться відмовитися на визначений час від серйозних фінансових вливань в інші напрямки.
Якщо ж до модернізації "Київводоканалу" буде в тій або іншій формі притягнутий приватний капітал, то бізнесмени повинні усвідомлювати те, що в жодній країні світу водопостачальні підприємства надзвичайних баришів не дають. При належній постановці справ можна розраховувати на невеликий, але стійкий прибуток. Не даремно ж приватні пенсійні фонди в Європі з задоволенням здобувають активи саме водопостачальних організацій - прибуток, підкреслимо, при належній постановці справи, гарантований. У нашому ж випадку будь-яка комерційна структура, що вирішила вкласти гроші в столичний Водоканал, спочатку не може розраховувати на швидкий ефект, швидку окупність. Це, звичайно, якщо все робити, як треба, добротно і на сучасному технологічному рівні.
Крім ділових міркувань, є, звичайно, й інші речі, невловимі, котрі грішми не виміриш. Наприклад, любов до рідного міста. І турбота, що виникає з неї, про авторитет і престиж Києва. Ми зуміли за останні роки відновити в столиці храми, побудувати прекрасні будинки, взагалі змінити вигляд міста до кращого. Тепер настав час подумати і про "нестатки низького життя". Адже вода, за висловом одного з керівників Водоканалу - "справа - загальна-презагальна". І справді - без настільки звичної водопровідної води нормальне життя нашого міста неможливе. Адже всім буде неприємно, якщо в столиці почнуть подавати воду споживачам у строго визначений час, як у деяких регіонах України. Подвійно буде неприємно й боляче - причому усім: і простому жителю, і великому бізнесмену, і посадовцю, - якщо ми доведемо справу до великої техногенної катастрофи. Приміром, залповому скиданню великих обсягів неочищених стічних вод у Дніпро, що і без того несе значне екологічне навантаження. Або того гірше до великої аварії на якому-небудь каналізаційному колекторі в межах міста. Звичайно, за старою звичкою будь-яку аварію ми "героїчно" ліквідуємо, затративши масу зусиль і коштів. Але чи треба доводити справу до останньої риски?
Що стосується підсумків виробничо-господарської діяльності "Київводоканалу" у минулому році, то їх найбільше красномовно зможуть відбити всього лише дві цифри. У 2004 році збитки компанії склали 16,5 мільйонів гривень. А 2005 рік "Київводоканал" закінчив з чистим прибутком у 257 тисяч гривень, розрахувавшись при цьому з усілякими багатомільйонними боргами минулих років. І це при незмінних тарифах на свої послуги зразка 1999 року. Позитивна тенденція в наявності. Але подальше просування вперед у змісті забезпечення надійного водопостачання та екологічно безпечного водовідведення, підвищення якості питної води без серйозних інвестицій неможливе. Це повинна зрозуміти і влада, і бізнес, і прості кияни. Прийшов час серйозних рішень. Іншого - просто не дано.
Як один з головних варіантів прискореного відновлення основних фондів менеджмент компанії розглядає підвищення тарифів на послуги "Київводоканалу". В першому кварталі поточного року діючі тарифи для населення дозволяли підприємству покривати свої поточні витрати з водопостачання на 59,5%, а з водовідведення - на 45,8%. Діючі тарифи залишаються незмінними з 1999 року. В четвертому кварталі 2005 року в порівнянні з тарифами, затвердженими в обласних центрах України, столичні тарифи на послуги водопостачання та водовідведення були одними з найнижчих і знаходилися на 21 місці. Приблизно таке ж положення зберігається й сьогодні.
У той же час виробничі витрати компанії під впливом різних факторів стабільно ростуть. Наприклад, обсяг фінансових засобів, які направляються на закупівлю електроенергії, виріс з 1999 до 2005 року на 25,2%. Це й зрозуміло. Енергоносії нині недешеві. А в структурі виробничих витрат "Київводоканалу" електроенергія займає понад 30%. Аналогічна тенденція проглядається і по реагентах, які застосовуються для очищення та приготування питної води. Ціни на них за той же період часу підскочили в 1,1 - 3,9 рази.
Ситуація, звичайно ж, не безнадійна. Істотну підтримку підприємству можуть надати кияни. Як відомо, споживання води на одного жителя в розвинутих країнах світу коливається в рамках 140-190 літрів на добу, а в Києві такий показник зашкалює за 300. Якби кияни були б настільки ж дбайливі, як європейці, то столичний Водоканал витрачав би практично в два рази менше матеріально-технічних ресурсів, у тому числі й електричної енергії, на готування питної води та її транспортування до споживачів, подовжуючи при цьому термін служби основних фондів. У цьому випадку можна було б говорити й про істотну економію водних ресурсів, (в даний момент столиця споживає за добу в середньому 1 мільйон 100-200 кубічних метрів води), помітне зниження обсягів скидання очищених стічних вод у Дніпро. До речі, жителям столиці варто взяти до уваги наступні обставини. Якби кожен киянин довів особисте споживання води до середньоєвропейського рівня, то при підвищенні тарифу на холодну воду навіть у два рази фактична оплата населенням послуг "Київводоканалу" залишилася б такою самою.
На жаль, на сьогодні картина далека від ідеальної. Мало того, що кияни безладно відносяться до споживання води, значна частина з них воліє не платити за комунальні послуги, у тому числі й за воду. Тієї ж "хворобою" страждають і багато наших підприємств, організацій, установ. На кінець минулого року споживачі всіх категорій заборгували "Київводоканалу" 462,6 мільйона гривень .
Але якщо представити, що кияни, подібно європейцям, стали посилено заощаджувати воду і вчасно та у повному обсязі за неї платити, то навіть за цих позитивних обставин питання про інвестиції в сферу водно-каналізаційного господарства залишиться для столиці гранично гострим. Ступінь зношеності основних фондів компанії не дозволяє по-іншому оцінювати ситуацію. Позначену проблему вирішити, звичайно ж, можна. Якщо "Київводоканал" залишається у власності столичної міської громади, то керівництву міста треба бути готовим до корінного перерозподілу бюджетних коштів. Можливо для того, щоб реалізувати хоча б першочергові, які не терплять зволікання проекти в сфері водно-каналізаційного господарства, міській владі прийдеться відмовитися на визначений час від серйозних фінансових вливань в інші напрямки.
Якщо ж до модернізації "Київводоканалу" буде в тій або іншій формі притягнутий приватний капітал, то бізнесмени повинні усвідомлювати те, що в жодній країні світу водопостачальні підприємства надзвичайних баришів не дають. При належній постановці справ можна розраховувати на невеликий, але стійкий прибуток. Не даремно ж приватні пенсійні фонди в Європі з задоволенням здобувають активи саме водопостачальних організацій - прибуток, підкреслимо, при належній постановці справи, гарантований. У нашому ж випадку будь-яка комерційна структура, що вирішила вкласти гроші в столичний Водоканал, спочатку не може розраховувати на швидкий ефект, швидку окупність. Це, звичайно, якщо все робити, як треба, добротно і на сучасному технологічному рівні.
Крім ділових міркувань, є, звичайно, й інші речі, невловимі, котрі грішми не виміриш. Наприклад, любов до рідного міста. І турбота, що виникає з неї, про авторитет і престиж Києва. Ми зуміли за останні роки відновити в столиці храми, побудувати прекрасні будинки, взагалі змінити вигляд міста до кращого. Тепер настав час подумати і про "нестатки низького життя". Адже вода, за висловом одного з керівників Водоканалу - "справа - загальна-презагальна". І справді - без настільки звичної водопровідної води нормальне життя нашого міста неможливе. Адже всім буде неприємно, якщо в столиці почнуть подавати воду споживачам у строго визначений час, як у деяких регіонах України. Подвійно буде неприємно й боляче - причому усім: і простому жителю, і великому бізнесмену, і посадовцю, - якщо ми доведемо справу до великої техногенної катастрофи. Приміром, залповому скиданню великих обсягів неочищених стічних вод у Дніпро, що і без того несе значне екологічне навантаження. Або того гірше до великої аварії на якому-небудь каналізаційному колекторі в межах міста. Звичайно, за старою звичкою будь-яку аварію ми "героїчно" ліквідуємо, затративши масу зусиль і коштів. Але чи треба доводити справу до останньої риски?
Що стосується підсумків виробничо-господарської діяльності "Київводоканалу" у минулому році, то їх найбільше красномовно зможуть відбити всього лише дві цифри. У 2004 році збитки компанії склали 16,5 мільйонів гривень. А 2005 рік "Київводоканал" закінчив з чистим прибутком у 257 тисяч гривень, розрахувавшись при цьому з усілякими багатомільйонними боргами минулих років. І це при незмінних тарифах на свої послуги зразка 1999 року. Позитивна тенденція в наявності. Але подальше просування вперед у змісті забезпечення надійного водопостачання та екологічно безпечного водовідведення, підвищення якості питної води без серйозних інвестицій неможливе. Це повинна зрозуміти і влада, і бізнес, і прості кияни. Прийшов час серйозних рішень. Іншого - просто не дано.
Джерело: «Київ Прес Інформ», за матеріалами УГЗ "АК "Київводоканал"
