Криму пропонують за наявності газової труби грітися від електрики, якої немає
Спікеру українського парламенту Арсенію Яценюку, який відвідав Крим на минулому тижні, вдалося шокувати місцеву громадськість заявою про те, що Україна має намір згортати газифікацію усередині країни. Для Криму, оточеного кільцем газових родовищ, така перспектива виглядає відвертим маренням. А як інакше можна назвати ідею переходу на інші джерела енергії, притому, що на Чорноморському шельфі покояться колосальні запаси вуглеводнів?! Хіба що хитрим наміром. Не виключено, що ці вуглеводні влада збирається приберегти для більш щедрих покупців, ніж власний народ, а нам запропонувати дрова і вугілля.
Чоботар без чобіт
Незважаючи на те, що Кримський півострів оточують родовища природного газу та нафти і в Криму працює власна видобувна компанія «Чорноморнафтогаз», він завжди відставав від материка за рівнем газифікації. Нині газ мають приблизно 47% кримчан, тоді як у середньому по країні цей показник досягає 58%. Міста півострова забезпечені природним газом на 58% (у середньому по Україні 74%), села і селища майже на 25% (по країні 28%). А адже газифікують Крим не рік і не два, а більше (!) 40 років.
Торік, за інформацією голови ВР автономії Анатолія Гриценка, з усіх джерел фінансування вперше за багато років на газифікацію сільських населених пунктів було виділено близько 120 млн. грн. У нинішньому році держбюджет обіцяє Криму лише 51 млн. грн., Причому на вирішення всіх соціально-економічних завдань, у тому числі і будівництво газопроводів. У «масштабних» проектах, на які можна замахнутись при таких грошах, планується і подача газу в нещасливий Білогірський район, який з усіх боків оточений газопроводами, а сам досі залишається єдиним районом півострова, який не має природного газу. Будують (вірніше, говорять про необхідність будівництва) газопровід вже майже десяток років, а більше 64 тисяч жителів району природний газ так і не отримали.
Крім цього довгобуду, в Криму ще достатньо не реалізованих до кінця проектів. Наприклад, Старий Крим. Це місто газифікувати збираються теж не один рік, минулого року нарешті підвели газопровід, проте на будівництво газорозподільної станції грошей не вистачило.
Таких проблемних об'єктів по всьому півострову налічується достатньо, тому що Криму, як поганому танцюристу, вічно щось заважає: то грошей на газифікацію немає, то прокуратура обуриться, що будують газопроводи та ГРС на сільгоспземлях. Зате надія з'явилась у жителів восьми сіл Джанкойського району - напередодні 2008 року в їх регіоні в авральному порядку за якісь 2 місяці побудували 23 км газопроводів середнього тиску. Але чи зможуть селяни ще не газифікованих населених пунктів як-небудь запалити конфорки своїх газових плит, тепер питання, адже на державному рівні прийнято рішення згортати газифікацію.
Відсутність альтернативи
Голова Радміну Криму Віктор Плакида заспокоює: «Підхід буде виваженим, розумним і продуманим. Ми пропонуватимемо профінансувати цього року всі об'єкти, що вимагають завершення ». Сюди входить, на думку глави кримського уряду, Білогірський район, газопровід в який все ж слід побудувати, як і завершити роботи на вже розпочатих об'єктах в інших регіонах. А далі подивитись: адже газ буде дорожчати, і навряд чи вдасться утримати хоча б нинішню ціну. Чи зможуть мешканці сіл того ж Білогірського району платити за дорогий природний газ?
Схоже, саме в ціні палива і прихована причина згортання газифікації. З населенням кожна українська влада любить загравати, максимально утримуючи зростання цін на енергоносії. Вартість же природного газу постійно збільшується: ще на початку 2007 року Україна переживала з приводу $ 130 за тисячу кубометрів імпортного палива, в 2008-м звикає до ціни $ 179,5 за тисячу кубометрів. І далі тільки вгору. Очевидно, що настільки дорогий газ виявиться не по кишені багатьом вітчизняним споживачам, навіть великим, не кажучи вже про населення. Невипадково тема газових боргів стала чи не найпопулярнішою після з'ясування стосунків між політиками та блокувань роботи українського парламенту. Головна газовидобувна компанія країни - НАК «Нафтогаз України» - на межі банкрутства, кожен наступний її керівник успішно затягує її у боргову яму: за останні 5 років вона набрала кредитів майже на $ 7,5 млрд. Збитки «Нафтогазу» тільки від реалізації газу тепловиробниковим підприємствам в 2007 році склали 2,6 млрд. грн. Тепловиків, в свою чергу, підводять споживачі, комунальні борги яких в масштабах країни досягли 8 млрд. грн.
Що робити з боржниками? Відключати. Але як, коли в країні то одні вибори, то інші, а голоси електорату потрібні всім кандидатам.Тоді саме вигідне - це заразити ідеєю переходу на інші джерела енергії, кількість яких не залежить від імпортних поставок. Наприклад, на електроенергію.
Втім, її хоч і не потрібно купувати за долари за кордоном, але безкоштовно її віддавати теж ніхто не збирається. А тепер нехай енергетики від політики порахують, скільки коштуватиме Криму перехід на електропостачання. Достатніх обсягів власної електроенергії у півострова ніколи не було і найближчим часом не буде: надії на реконструкцію власних генеруючих потужностей поки не виправдались, але навіть якщо виправдаються, то вони й наполовину не зможуть покрити зростаючі потреби в електриці курортного Криму. Зараз півострів отримує з материка майже 90% електроенергії. Якщо орієнтуватись на те, що відсутні кіловати доведеться купувати у «Енергоринку» України, то потрібно передбачити витрати на транспортування, адже в ящиках або цистернах їх на півострів не доставили, а наявні високовольтні лінії електропередач, що з'єднують півострів з материком, все одно не зможуть пропустити більше, ніж дозволяє їх потужність. Значить, буде потрібно будувати нові ЛЕП, а це час і мільйонні вкладення. Плюс повністю міняти електромережі населених пунктів, аж до кожного будинку, тому що радянська електропроводка на великі навантаження не розрахована. У яку копієчку це виллється?!
Екологічно нечистий курорт
Втім, є в Україні ще власні нетрадиційні джерела енергії, такі як сонце, вітер, геотермальні води. Правда, розвивати їх хоч і модно нині, але всерйоз сприймати не можна. Навіть на Заході, який давно захоплюється альтернативними джерелами енергії, їх вважають дорогими іграшками, тому що ті не здатні повністю покрити потреби, а можуть лише стати гарною підмогою для традиційної енергетики. До того ж вартість їх енергії буде не по кишені простому люду.
Може бути, державні уми збираються перевести Крим на вугілля? Він свій, вітчизняний. І навіщо курортному Криму екологічно чисті котельні на природному газі, коли можна палити вугілля і мазут (хоча мазут теж дорогуватий). Зате скільки зекономимо на будівництві газопроводу Ялта - Форос - Севастополь. Заклали його ще в серпні 2004 року, але до цих пір незрозуміло, яка виявиться його доля.То грошей немає на будівництво, то влада на чолі з президентом ніяк не вирішать питання про статус заповідних земель плато Ай-Петрі, по території якого повинно пройти будівництво, то екологи «турботу» про кримські ліси проявляють, причому не тільки кримські, а й львівські. Напевно, з погляду «зелених», опалювати курортний регіон мазутом або вугіллям буде екологічно чистіше. А може, влада просто вважає, що вигідніше: переводити Південний берег на природний газ чи ні, а то раптом і там мешканці елітних апартаментів не зможуть оплачувати безцінне блакитне паливо.
Продаюсь. Дорого
Абсурду ситуації додає те, що Кримський півострів буквально оточений газовими родовищами. Прогнозовані запаси Чорноморського шельфу досягають 1,7 трлн. куб. м вуглеводнів. Здавалося б, навіщо винаходити велосипед - добувай їх і користуйся. Аж ні. Наша держава легких шляхів не шукає: одна влада прийшла - беремо курс на залучення іноземних інвесторів, тому що самі освоїти глибоководний шельф не зможемо, ні обладнання, ні технологій, ні грошей на це немає. Змінилась влада - і курс міняємо на протилежний, довіряючи освоєння виключно власним компаніям. Вони створюють спільні з іноземцями підприємства, але проекти розробки шельфу з мертвої точки не зрушуються. Ще недавно цікавість до української ділянки шельфу проявляли провідні світові видобувні компанії, пропонуючи величезні інвестиції на розвідку і видобуток, а натомість розраховують отримати солідну частину видобутку. Україна поскупилась. В результаті, враховуючи, як наша країна «вміє» налагодити партнерські відносини з іноземними компаніями у сфері нафтогазовидобування, Україна виявилась тією собакою на сіні: маючи багаті запаси вуглеводнів, сама дістати не може і іншим не дає. І продовжує купувати дорогий газ, будуючи плани, як би збільшити річний видобуток власного палива з 20 млрд. куб. м до 30 млрд. куб. і скоротити споживання з 75 млрд. куб. м до 60 млрд. куб. м. Занадто дорого платити за чужий газ. Ось навіть при всій любові до власного народу влада вирішила згортати газифікацію, адже газ продовжує дорожчати.
Автор: ОЛЬГА КОТЕНЄВА
Джерело: "1k"
Чоботар без чобіт
Незважаючи на те, що Кримський півострів оточують родовища природного газу та нафти і в Криму працює власна видобувна компанія «Чорноморнафтогаз», він завжди відставав від материка за рівнем газифікації. Нині газ мають приблизно 47% кримчан, тоді як у середньому по країні цей показник досягає 58%. Міста півострова забезпечені природним газом на 58% (у середньому по Україні 74%), села і селища майже на 25% (по країні 28%). А адже газифікують Крим не рік і не два, а більше (!) 40 років.
Торік, за інформацією голови ВР автономії Анатолія Гриценка, з усіх джерел фінансування вперше за багато років на газифікацію сільських населених пунктів було виділено близько 120 млн. грн. У нинішньому році держбюджет обіцяє Криму лише 51 млн. грн., Причому на вирішення всіх соціально-економічних завдань, у тому числі і будівництво газопроводів. У «масштабних» проектах, на які можна замахнутись при таких грошах, планується і подача газу в нещасливий Білогірський район, який з усіх боків оточений газопроводами, а сам досі залишається єдиним районом півострова, який не має природного газу. Будують (вірніше, говорять про необхідність будівництва) газопровід вже майже десяток років, а більше 64 тисяч жителів району природний газ так і не отримали.
Крім цього довгобуду, в Криму ще достатньо не реалізованих до кінця проектів. Наприклад, Старий Крим. Це місто газифікувати збираються теж не один рік, минулого року нарешті підвели газопровід, проте на будівництво газорозподільної станції грошей не вистачило.
Таких проблемних об'єктів по всьому півострову налічується достатньо, тому що Криму, як поганому танцюристу, вічно щось заважає: то грошей на газифікацію немає, то прокуратура обуриться, що будують газопроводи та ГРС на сільгоспземлях. Зате надія з'явилась у жителів восьми сіл Джанкойського району - напередодні 2008 року в їх регіоні в авральному порядку за якісь 2 місяці побудували 23 км газопроводів середнього тиску. Але чи зможуть селяни ще не газифікованих населених пунктів як-небудь запалити конфорки своїх газових плит, тепер питання, адже на державному рівні прийнято рішення згортати газифікацію.
Відсутність альтернативи
Голова Радміну Криму Віктор Плакида заспокоює: «Підхід буде виваженим, розумним і продуманим. Ми пропонуватимемо профінансувати цього року всі об'єкти, що вимагають завершення ». Сюди входить, на думку глави кримського уряду, Білогірський район, газопровід в який все ж слід побудувати, як і завершити роботи на вже розпочатих об'єктах в інших регіонах. А далі подивитись: адже газ буде дорожчати, і навряд чи вдасться утримати хоча б нинішню ціну. Чи зможуть мешканці сіл того ж Білогірського району платити за дорогий природний газ?
Схоже, саме в ціні палива і прихована причина згортання газифікації. З населенням кожна українська влада любить загравати, максимально утримуючи зростання цін на енергоносії. Вартість же природного газу постійно збільшується: ще на початку 2007 року Україна переживала з приводу $ 130 за тисячу кубометрів імпортного палива, в 2008-м звикає до ціни $ 179,5 за тисячу кубометрів. І далі тільки вгору. Очевидно, що настільки дорогий газ виявиться не по кишені багатьом вітчизняним споживачам, навіть великим, не кажучи вже про населення. Невипадково тема газових боргів стала чи не найпопулярнішою після з'ясування стосунків між політиками та блокувань роботи українського парламенту. Головна газовидобувна компанія країни - НАК «Нафтогаз України» - на межі банкрутства, кожен наступний її керівник успішно затягує її у боргову яму: за останні 5 років вона набрала кредитів майже на $ 7,5 млрд. Збитки «Нафтогазу» тільки від реалізації газу тепловиробниковим підприємствам в 2007 році склали 2,6 млрд. грн. Тепловиків, в свою чергу, підводять споживачі, комунальні борги яких в масштабах країни досягли 8 млрд. грн.
Що робити з боржниками? Відключати. Але як, коли в країні то одні вибори, то інші, а голоси електорату потрібні всім кандидатам.Тоді саме вигідне - це заразити ідеєю переходу на інші джерела енергії, кількість яких не залежить від імпортних поставок. Наприклад, на електроенергію.
Втім, її хоч і не потрібно купувати за долари за кордоном, але безкоштовно її віддавати теж ніхто не збирається. А тепер нехай енергетики від політики порахують, скільки коштуватиме Криму перехід на електропостачання. Достатніх обсягів власної електроенергії у півострова ніколи не було і найближчим часом не буде: надії на реконструкцію власних генеруючих потужностей поки не виправдались, але навіть якщо виправдаються, то вони й наполовину не зможуть покрити зростаючі потреби в електриці курортного Криму. Зараз півострів отримує з материка майже 90% електроенергії. Якщо орієнтуватись на те, що відсутні кіловати доведеться купувати у «Енергоринку» України, то потрібно передбачити витрати на транспортування, адже в ящиках або цистернах їх на півострів не доставили, а наявні високовольтні лінії електропередач, що з'єднують півострів з материком, все одно не зможуть пропустити більше, ніж дозволяє їх потужність. Значить, буде потрібно будувати нові ЛЕП, а це час і мільйонні вкладення. Плюс повністю міняти електромережі населених пунктів, аж до кожного будинку, тому що радянська електропроводка на великі навантаження не розрахована. У яку копієчку це виллється?!
Екологічно нечистий курорт
Втім, є в Україні ще власні нетрадиційні джерела енергії, такі як сонце, вітер, геотермальні води. Правда, розвивати їх хоч і модно нині, але всерйоз сприймати не можна. Навіть на Заході, який давно захоплюється альтернативними джерелами енергії, їх вважають дорогими іграшками, тому що ті не здатні повністю покрити потреби, а можуть лише стати гарною підмогою для традиційної енергетики. До того ж вартість їх енергії буде не по кишені простому люду.
Може бути, державні уми збираються перевести Крим на вугілля? Він свій, вітчизняний. І навіщо курортному Криму екологічно чисті котельні на природному газі, коли можна палити вугілля і мазут (хоча мазут теж дорогуватий). Зате скільки зекономимо на будівництві газопроводу Ялта - Форос - Севастополь. Заклали його ще в серпні 2004 року, але до цих пір незрозуміло, яка виявиться його доля.То грошей немає на будівництво, то влада на чолі з президентом ніяк не вирішать питання про статус заповідних земель плато Ай-Петрі, по території якого повинно пройти будівництво, то екологи «турботу» про кримські ліси проявляють, причому не тільки кримські, а й львівські. Напевно, з погляду «зелених», опалювати курортний регіон мазутом або вугіллям буде екологічно чистіше. А може, влада просто вважає, що вигідніше: переводити Південний берег на природний газ чи ні, а то раптом і там мешканці елітних апартаментів не зможуть оплачувати безцінне блакитне паливо.
Продаюсь. Дорого
Абсурду ситуації додає те, що Кримський півострів буквально оточений газовими родовищами. Прогнозовані запаси Чорноморського шельфу досягають 1,7 трлн. куб. м вуглеводнів. Здавалося б, навіщо винаходити велосипед - добувай їх і користуйся. Аж ні. Наша держава легких шляхів не шукає: одна влада прийшла - беремо курс на залучення іноземних інвесторів, тому що самі освоїти глибоководний шельф не зможемо, ні обладнання, ні технологій, ні грошей на це немає. Змінилась влада - і курс міняємо на протилежний, довіряючи освоєння виключно власним компаніям. Вони створюють спільні з іноземцями підприємства, але проекти розробки шельфу з мертвої точки не зрушуються. Ще недавно цікавість до української ділянки шельфу проявляли провідні світові видобувні компанії, пропонуючи величезні інвестиції на розвідку і видобуток, а натомість розраховують отримати солідну частину видобутку. Україна поскупилась. В результаті, враховуючи, як наша країна «вміє» налагодити партнерські відносини з іноземними компаніями у сфері нафтогазовидобування, Україна виявилась тією собакою на сіні: маючи багаті запаси вуглеводнів, сама дістати не може і іншим не дає. І продовжує купувати дорогий газ, будуючи плани, як би збільшити річний видобуток власного палива з 20 млрд. куб. м до 30 млрд. куб. і скоротити споживання з 75 млрд. куб. м до 60 млрд. куб. м. Занадто дорого платити за чужий газ. Ось навіть при всій любові до власного народу влада вирішила згортати газифікацію, адже газ продовжує дорожчати.
Автор: ОЛЬГА КОТЕНЄВА
Джерело: "1k"
